Звільнення, відпустки, зарплати: як регулюються трудові відносини в умовах воєнного стану

24 березня набрав чинності Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" №2136-IX від 15.03.2022 р.

Закон містить 14 статей, які покликані врегулювати деякі аспекти трудових відносин під час війни.
 

Даним Законом, відповідно до статті 1, визначаються особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, на період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

 Далі наведемо основні зміни законодавства згідно із Законом № 2136-IX :

 Стаття 2 «Особливості укладення трудового договору в умовах воєнного стану»:

1. У період дії воєнного стану форма трудового договору визначається за згодою сторін; 

2. Умови трудового договору про випробування може встановлюватися для будь-якої категорії працівників;

3. Особливості заміщення певних працівників: норма абзацу другого частини другої статті 2 надає право роботодавцю приймати нових працівників за строковими трудовими договорами на період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника, незалежно від причин його відсутності.
 

Стаття 3 «Особливості переведення та зміни істотних умов праці в умовах воєнного часу»:

1. Роботодавець має право перевести працівника без його згоди на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором;

2. Попередження за 2 місяці про зміну істотних умов праці також не вимагається. 

Водночас, слід зазначити, що працівники, які прямо не відмовилися від такої зміни істотних умов праці, але не можуть у зв’язку з воєнними діями переїхати у нове місцезнаходження підприємства, установи, організації  — не можуть бути звільнені відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП.

Статті 4 - 5 «Особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника» та «Особливості розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця»:

1. Працівник за своєю ініціативою може розірвати трудовий договір (за певних умов, наприклад - у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника) без двотижневого строку попередження. 

2. Також допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною. 
 

Стаття 6 «Особливості встановлення та обліку часу роботи та часу відпочинку»:

1. Нормальна тривалість робочого часу може бути до 60 год. на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу до 50 год. 

2. Час початку і закінчення роботи визначається роботодавцем. 

3. На період дії воєнного стану не застосовуються норми КЗпП України щодо тривалості роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів та стосовно святкових і неробочих днів. 
 

На період дії воєнного стану не діють норми КЗпП щодо:

- скорочення роботи на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні напередодні святкових і неробочих днів;

- тривалості робочого дня напередодні вихідних днів при шестиденному робочому тижні не більше 5 годин;

- обмеження граничних норм надурочних робіт;

- перенесення вихідного дня на наступний після святкового або неробочого;

- перенесення вихідних та робочих днів відповідно до рекомендації Кабінету Міністрів України;

- заборони залучення до робіт у вихідні, святкові і неробочі дні;

- компенсації за залучення до робіт у вихідні, святкові і неробочі дні.
 

Стаття 10 «Оплата праці»:

Пунктом 3-4 даної статті зазначено, що у разі неможливості виплати заробітної плати через воєнні дії виплата заробітної плати може бути відтермінована, до моменту відновлення діяльності підприємства. Роботодавець звільняється від відповідальності щодо порушення строків оплати праці, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок ведення бойових дій чи інших обставин.
 

Якщо вищезгадані обставини не доведено — роботодавець несе відповідальність згідно з законодавством.

Звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили (форс-мажор) не звільняє від виконання самого зобов’язання.

Таким чином після усунення вищезгаданих обставин, особа зобов’язана виконати всі свої зобов’язання перед іншою стороною.
 

Стаття 12 «Відпустки»:

1. Щорічна оплачувана відпустка надається тривалістю 24 календарних дні. 

2. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

3. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

На період дії воєнного стану скасовуються обмеження щодо 15-денного терміну надання відпустки без збереження заробітної плати за погодженням між працівником та роботодавцем. Як і раніше, відпустка без збереження заробітної плати надаватиметься виключно з ініціативи працівника.