Продаж майна в провадженні у справі про банкрутство

11.12.2018
Статті

Прийнятий 18.10.2018 року Верховною Радою України у другому читанні, безумовно новаторський, Кодекс України з питань банкрутства, є на сьогоднішній день, можливо, найбільш цікавим для обговорення НПА за весь минаючий рік серед юридичної спільноти України.


Попри не найкращі висновки щодо форми та змісту даного НПА, та його узгодженості  із іншими нормативно - правовими актами, які були висловлені Головним науково – експертним та юридичним комітетами ВРУ, та наявності більше 80 запропонованих Народними депутатами поправок до редакції запропонованій до другого читання, жодна з яких не була підтримана під час розгляду, аналізуючи його положення, які стосуються основних засад та порядку реалізації майна банкрута у процедурі банкрутства вбачаються, здебільшого, позитивні зміни у підході законодавця до регулювання даного питання, та врахування при його розробці багаторічної судової практики з багатьох спірних питань правозастосування Закону про банкрутство, вирішення яких раніше залишались на розсуд суду, і було наріжним каменем для швидкого та ефективного розгляду справи про банкрутство на всіх її етапах.


Аналізуючи положення розділу V прийнятого Кодексу, які регулюють питання реалізації майна у процедурі банкрутства, та порівнявши його з положеннями Закону про банкрутство, який поки ще зберігає свою чинність, перш за все, слід констатувати, що законодавцем було посилено захист кредиторів, як забезпечених так і конкурсних, у багатьох аспектах продажу майна боржника.


Так, зокрема, слід зазначити, що статтею 75 Кодексу, було імперативно визначено, які обов’язкові умови продажу майна банкрута мають бути обов’язково погоджені арбітражним керуючим як з комітетом кредиторів, так і заставним кредитором (у разі наявності заставного майна) – склад майна (лот), початкова ціна, крок аукціону.


Якщо Закон про банкрутство залишав більшість основних умов – ціни, строків, формування лотів тощо, здебільшого на розсуд арбітражного керуючого, та не надавав як комітету кредиторів, так і заставному кредитору ніяких реальних засобів впливу на хід реалізації майна боржника та формування його умов, то тепер, арбітражний керуючий не тільки повинен письмово викласти запропоновані ним умови продажу майна та надіслати їх кожному члену комітету кредиторів та, у разі наявності заставного майна, - заставному кредитору, а і у чіткі строки (20 днів з дня одержання, чи дня коли мали одержати) повинен скликати комітет кредиторів для їх затвердження. Окремо, щодо заставного майна, умови продажу повинні бути затверджені заставним кредитором.


Окрему увагу слід звернути на передбачені Кодексом можливі рішення, які може прийняти як комітет кредиторів так і заставний кредитор, зокрема:

- надати згоду на продаж майна на запропонованих арбітражним керуючим умовах;

- надати згоду на продаж майна, проте змінити умови продажу;

- відмовити у наданні згоди на продаж майна з обґрунтуванням причин;

 

У разі, якщо комітетом кредиторів, на засіданні комітету, або заставним кредитором, протягом 20 днів з дня отримання умов продажу, не було прийнято жодного рішення, було надано відмову у наданні згоди на продаж майна на запропонованих арбітражним керуючим умовах, або арбітражний керуючий не згоден із прийнятими комітетом або заставним кредитором рішенням, він зобов’язаний звернутись із відповідною заявою до господарського суду, яким і буде визначено умови продажу майна.


Дані норми не тільки нівелюють можливість арбітражного керуючого недобросовісно формувати умови продажу майна, що в подальшому може призвести до оскарження результатів як аукціону так і дій ліквідатора, а і унеможливлює затягування процедури узгодження умов продажу майна, оскільки положення статті 75 чітко встановлюють обов’язок звернення арбітражного керуючого до суду із відповідною заявою у разі неможливості узгодження умов із кредиторами (стаття не передбачає повторне скликання комітету або направлення умов заставному кредитору) або його незгоди із ними.


Окремої уваги заслуговують положення статей 70 та 79 Кодексу, якими було усунуто диспозитивність при визначені строків проведення першого, повторного, та другого повторного аукціонів, які Законом хоча і були визначені, проте відповідно до його положень могли бути змінені укладеним між арбітражним керуючим та організатором аукціону договором.


Кодексом чітко визначено, що про проведення першого аукціону з продажу майна арбітражним керуючим має бути оголошено протягом 20 днів з дня отримання згоди на продаж майна або визначення умов продажу судом, у разі закінчення аукціону без визначення переможця – протягом місяця оголосити про проведення повторного аукціону; у разі закінчення першого повторного аукціону без визначення переможця замовник аукціону протягом місяця (а якщо продається заставлене майно – протягом 45 днів) зобов’язаний оголосити про проведення другого повторного аукціону.


З одного боку, таке чітке встановлення строків проведення аукціонів і забезпечує якомога швидку реалізацію майна боржника у процедурі банкрутства і недопущення зловживання сторонами у справі можливістю її безпідставного затягування та, як наслідок – повне чи часткове погашення вимог кредиторів у мінімальні строки, проте, під час провадження у справі про банкрутство можуть виникнути об’єктивні обставини, наприклад оскарження процесуальних рішень у справі про банкрутство, технічні несправності електронної торгової системи тощо, які унеможливлять дотримання арбітражним керуючим визначених строків. Тому, питання можливої пролонгації зазначених строків на мою думку, з огляду його не урегульованість нормами Кодексу, залишається відкритим в сенсі його практичного вирішення та врегулювання судовою практикою.
 

Ще однією новелою у регулюванні питання продажу майна боржника, яка орієнтована на спрощення придбання заставного майна боржника кредитором, вимоги якого воно забезпечує, є закріплена у статті 81 Кодексу можливість продажу заставного майна безпосередньо заставному кредитору при його зверненні до арбітражного керуючого із відповідною заявою, за початковою ціною повторно, або другого повторного аукціону у разі їх закінчення без визначення переможця.


За цією процедурою, арбітражний керуючий, у разі отримання відповідної заяви, повинен протягом 3-х днів скласти протокол про продаж такого майна заставному кредитору та здійснити відповідне оголошення в електронній торговій системі.


Проте, зазначена стаття має суттєві недоліки у регулюванні такого порядку придбання заставного майна боржника, оскільки, нею жодним чином не встановлено, чи повинен при цьому заставний кредитор бути зареєстрованим учасником електронних торгів та, як наслідок, сплачувати гарантійний внесок за таку учать, якщо він може і не бути учасником такого аукціону, то хто повинен сплачувати визначену ч.3 ст. 71 Кодексу винагороду оператору електронного майданчика, адже, в такому випадку, заставний кредитор не є переможцем аукціону, оскільки такий продаж відбувається, а переможець/покупець визначаються без застосування електронної торгової системи.


Окремо необхідно звернути увагу на змінах процедури скасування аукціону, розірвання правочину та визнання його недійсним.


Відповідно до ст.72 Кодексу, замовник аукціону має право скасувати аукціон лише у разі порушення встановленого порядку його підготовки до моменту початку етапу торгів. У такому випадку замовник аукціону протягом 10 робочих днів зобов’язаний оголосити про проведення аукціону.


Саме по собі скасування аукціону здійснюється шляхом внесення інформації про це в електронну торгову систему через авторизований електронний майданчик, через який було подано оголошення про проведення аукціону. В інформації про скасування аукціону повинні бути зазначені причини скасування.


В свою чергу, у разі скасування аукціону оператори авторизованих електронних майданчиків повертають учасникам сплачені ними гарантійні внески не пізніше ніж протягом трьох банківських днів.


В даному випадку можливість скасування аукціону до його проведення не є новаторською, оскільки така можливість передбачена і діючим на сьогодні Законом про банкрутство, однак Кодексом звужено перелік підстав для такого скасування, якою може бути лише порушення встановленого порядку підготовки до моменту початку етапу торгів.


Також, правочин може бути визнаний недійсним, з огляду його вчинення з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону. Даний правочин, вчинений на аукціоні, проведеному з порушенням встановленого порядку його підготовки або проведення, яке перешкодило або могло перешкодити продажу майна за найвищою ціною, може бути визнаний недійсним господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою боржника, арбітражного керуючого кредитора або особи, інтереси якої були при цьому порушені.


В даному випадку Кодекс, на відміну від діючого Закону про банкрутство, нібито наводить перелік осіб, які наділяються правом звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину, однак під коло осіб, інтереси якої були порушені, можливо підвести майже будь кого, що дає підстави для маніпулювання зазначеною нормою.

 

Що стосується розірвання правочину у разі невиконання обов’язку із сплати ціни, то якщо у встановлений строк покупець не вніс належної до сплати суми, аукціон вважається таким, що не відбувся, а покупець втрачає гарантійний внесок.


Водночас, замовник зобов’язаний надати відомості про визнання аукціону таким, що не відбувся, для їх включення до відомостей про проведення аукціону в електронній торговій системі та веб-сайтах авторизованих електронних майданчиків не пізніше, ніж через три дні після визнання аукціону таким, що не відбувся, та в той же строк повідомити про це покупця та власника майна. Авторизовані електронні майданчики автоматично надсилають цю інформацію учасникам аукціону.


Після визнання аукціону таким що не відбувся, замовник зобов’язаний протягом 10 робочих днів оголосити про проведення нового аукціону. В свою чергу авторизовані електронні майданчики автоматично надсилають цю інформацію всім учасникам попереднього аукціону.


Однак, найголовніше питання, яке досі залишається без відповіді – це безпосередньо згадувана вище та впроваджена Кодексом для реалізації майна боржника, електронна торгова система, а саме – хто буде її розпорядником, у якому вигляді вона буде запропонована учасником правовідносин у справі про банкрутство, та найголовніше – у якому порядку та  на яких умовах арбітражний керуючий, як замовник аукціону, буде оформлювати свої відносини із конкретним електронним торгівельним майданчиком та їх операторами, які функціональні можливості, в сенсі керування аукціоном буде мати арбітражний керуючий для їх належного проведення.


Без належного врегулювання саме питань функціонування електронної системи для продажу майна в провадженні у справі про банкрутство, та порядку її використання як арбітражним керуючим, операторами системи та іншими її користувачами, спричинивши тим самим неоднакове застосування норм права як судами так і учасниками процесу,  усі ті позитивні зміни, які знайшли своє втілення у прийнятому Кодексі України з процедур банкрутства в частині продажу майна боржника, можуть залишитись і непоміченими.

 

Автор

Олександр Гладій

Директор ЮА «Абсолют», арбітражний керуючий, адвокат 

 

Продаж майна в провадженні у справі про банкрутство