«Бути чи не бути?» Що робити, коли Вам надійшла ВИМОГА про надання інформації та документів в порядку ст. 93 КПК України?

Останнім часом все більш розповсюдженими стали випадки, коли в рамках порушених кримінальних проваджень  в адресу підприємств, установ, організацій надсилаються листи з вимогою надати інформацію та документи, що стосуються питань діяльності підприємства.  
 

Як правило, посилаючись на необхідність забезпечення завдань кримінального провадження, що перебуває у конкретного слідчого, в таких листах-вимогах ставиться питання про надання примірників договорів, звітів, інформації про роботу з контрагентами, накладних, актів, платіжних документів, посадових інструкцій, наказів, й іншого. І як на правову підставу для зобов’язання особи надати запитувані документи і інформацію, у такому листі-вимозі  позначається посилання на ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України (надалі КПК України).
 

Що ж робити, якщо Ви отримали лист-вимогу подібного змісту?
 

Для відповіді на задане питання пропонуємо наочний та послідовний аналіз діючих норм законодавства, якими й врегульоване дане питання.
 

Так перша аксіома і державна гарантія правового порядку в країні – це Основний Закон.
 

В ст. 19 Конституції України, визначено, що державні органи та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в рамках закону.  А спеціальним законом, який покликаний визначати способи діяльності в кримінальному провадженні – є Кримінальний процесуальний кодекс України, та він відповідно й регламентує  певні й послідовні «правила гри».
 

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ст. 1 КПК України). Та власне в ч.1. ст. 93 КПК України наголошується, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження,  у порядку, передбаченому цим Кодексом.
 

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ст. 84 КПК України).
 

Тож власне як норма ст. 84 так і ст. 93 КПК України, містять імперативні приписи і наголошують, що виключно в порядку визначеному законом проводиться збір доказів в кримінальному провадженні.
 

Разом із тим, ч.2 ст. 93 КПК України визначає, що  сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Але більш конкретизовано, порядок збору доказів шляхом доступу до речей і документів, визначений в гл.15 КПК України «Тимчасовий доступ до речей і документів». Слід пам’ятати, що збір інформації може бути проведений і за рахунок проведення інших процесуальних заходів, та аналогічно, виключено в порядку визначеному нормами КПК України.
 

Тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку) (ч.1 ст..159 КПК України).
 

В той же час, ч.2. ст. 159 КПК України містить застереження «!»  - Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
 

Таким чином, іншого, аніж за наявності ухвали суду,  способу доступу до речей і документів - кодекс не визначає. Й можна припуститися думки, що будь які  докази здобуті в іншій спосіб вважатимуться такими, що отримані слідчим із порушенням встановлено законом  порядку, а від так недопустимими.
 

Й це виглядає цілком логічно, оскільки, як вже зазначалось, Кримінальний процесуальний кодекс України, визначає і інші способи  можливого отримання речей та документів в кримінальному провадженні. Такими способами є  – обшук (ст. 234 КПК України) із вилученням, а щодо  інформації  (саме інформації, а не речей чи документів)– це допит (ст. 224 КПК України), а так само і здобуття доказів в ході негласних слідчих дій (гл.21 КПК України).
 

Всі інші дії щодо надання стороні обвинувачення (слідчому, процесуальному керівнику) доказів у вигляді, речей, документів, інформації – це виключно добровільна, й нічим не обумовлена, крім власної волі,  дія особи.
 

Підсумовуючи наведене, фактично  посилання, слідчим у листі-вимозі, на ст. 93 КПК України, як на законну підставу для зобов’язання особи надати докази слідству – є нічим іншим, як лукавством.  Й обирати – виконувати чи ні таку вимогу, тільки Вам.
 

В якості нагальної поради та рекомендації, зауважу на тому, що загалом, якщо немає принципової позиції,  щодо ненадання документації чи інформації, то певні відомості можуть бути надані без шкоди інтересам підприємства.  Тим більш, що на сьогодні більшість інформації взагалі наявна у відкритому доступі, реєстрах і системах пошуку, сайтах, та надання її не становить загрози інформаційній чи комерційній безпеці.
 

В той же час безпідставне та умисне ненадання її на запит – вимогу, може стати підґрунтям для ініціювання більш «різких» слідчих дій, таких як обшук, чи інше.  І тоді вже дійсно, ця й інша інформація, а  також документи підприємства,  опиняться не лише під загрозою розголошення, але й можуть «надовго лягти  на столі слідчого» в купі інших документів кримінального провадження. То чи потрібні такі складнощі підприємству?
 

Таким чином, надати відповідь на такий запит-вимогу про надання інформації та документів  в порядку ст. 93 КПК України - можна, однак краще буде  зважено підійти до питання, й скориставшись порадою досвідченого адвоката, задовольнити таку вимогу, проте штучно обмеживши обсяг того, що ви розголошуєте.  Тобто  інформація за таким запитом-вимогою, може бути надана частково, за виключенням тієї, що становить комерційну таємницю, чи має інші ризики  розповсюдження. Це дозволить не викликати на себе «гнів», але й не викриваючись перед конкурентами, сприяти виконанню завдань кримінального провадження.