Умови розголошення конфіденційної інформації про здоров'я: позиція ВС
детальніше
2022-08-04 09:00:00
|
Практика ВС
21.01.2020
Практика ВС
Положення ст. 127 КЗпП України та ст. 22 ЗУ «Про відпустки» свідчать, що при розірванні трудових правовідносин з працівником до завершення періоду, за який він скористався оплачуваною відпусткою повної тривалості, з метою погашення його заборгованості, наймач здійснює відрахування із заробітної плати за ті дні відпустки, які надавалися в рахунок невідпрацьованої частини трудового року.
Саме на такі положення посилалася юрособа, яка виступає позивачем у справі № 332/1433/17-ц. Так, в позові зазначалося, що співробітник отримав 35 календарних днів відпустки, 23 з яких було надано у рахунок невідпрацьованої частини року. За весь цей період трудівника нарахували відпускні. Після цього чоловік звільнився. Коштів, які роботодавець міг утримати з його зарплати, для покриття заборгованості, що виникла, майже немає. В добровільному порядку подібні гроші компенсовані були.
Суди першої та апеляційної інстанції стали на бік відповідача, мотивуючи це тим, що відпочинок особі було надано згідно з графіком відпусток, складеного, виходячи з виробничої необхідності. Позивач не довів недобросовісну поведінку відповідача по даній справі.
Однак Верховний Суд у своєму рішенні від 17.07.2019 р. зазначив, що оскільки відповідач звільнився з роботи до закінчення робочого року, за який він отримав відпустку, а під час звільнення з нього не змогли утримати заборгованість, що накопичилася в зв'язку з браком коштів, позивач має право звернутися за стягненням такої суми в судовому порядку.
Вища судова інстанція також зазначила, що випадки, коли можуть здійснюватися відрахування з зарплати, передбачені ст. 127 КЗпП України. Таким чином, подібні обставини врегульовані трудовим законодавством, а суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили позивачу в задоволенні його вимог.