У справі № 2-761/06 сторони оспорювали правомірність договору дарування. Позивач підписала договір дарування земельної ділянки, що була в землях сільськогосподарського колгоспу, думаючи, що передає землю в управління, за що буде отримувати орендну плату. Через поважний вік позивач погодилась передати представництво своїх інтересів щодо зазначеної ділянки перед третьою особою – орендарем.
Коли жінка повідомила, що бажає припинити таке представництво, оскільки протягом тривалого часу не отримує жодної плати за це, вона дізналася, що підписала договір дарування. Позивач звернулася до суду з вимогою визнати його недійсним.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили, посилаючись на те, що жінка підписала договір під впливом помилки. А от своєю Постановою від 06.03.2019 року Верховний Суд позов задовольнив частково та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Таке рішення обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання позивачем строку позивної давності. В результаті нового апеляційного розгляду рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове.
У задоволенні вимог стосовно визнання правочину недійсним було відмовлено. Рішення мотивоване тим, що предметом договору дарування фактично було право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності, а не право власності на земельну ділянку.
Після відчуження відповідачу права на земельну частку (пай), право власності на неї виникло вперше лише у відповідача за розпорядженням голови відповідної райдержадміністрації, оскільки на ім'я позивача фактично не оформлювалось право власності на земельну ділянку, тому воно і не могло нею відчужуватись.