Правова позиція ВС стосовно перебігу позовної давності за вимогами ліквідатора банкрута щодо витребування майна згідно зі ст. 388 ЦК України

23.12.2020
Практика ВС

У справі № 10/Б-743 ліквідатор боржника ініціював позовне провадження з вимогою визнати реалізацію об’єкта нерухомості недійним, на що отримав аргументи від відповідачів стосовно пропуску строків позивної давності. Позивач подав заперечення, в якому зазначив, що початок перебігу такого строку до заявлених вимог необхідно обчислювати з моменту, коли було встановлено недійсність договорів купівлі-продажу (в зазначеній справі в момент набрання законної сили судовими рішеннями), оскільки саме ця обставина є підставою заявленого позову.
 

У своїй Постанові від 09.04.2020 року ВС встановив, що перебіг позовної давності бере свій початок з дня, коли особа взнала чи мала змогу взнати про порушення свого права чи про особу, винну в його порушенні, а не від дня, коли власник майна, що значиться у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного наступного набувача цієї власності.
 

Суд наголосив, що порушення права та підтвердження відповідного правопорушення вмотивованим рішенням суду не є рівнозначними поняттями. Момент відліку тривалості позовної давності за вимогами про витребування майна починається тоді, коли стало відомо про вибуття майна до іншої особи, яка надалі реалізувала його на користь добросовісного набувача, а не з моменту набуття останнім права власності на такий об’єкт (ст. 388 ЦК України).
 

Враховуючи вищевикладене, в даній справі суд вирішив, що позивач заздалегідь усвідомлював порушення його прав, але не вчинив ніяких дій для їх захисту, а тому в задоволенні скарги відмовлено.