Умови розголошення конфіденційної інформації про здоров'я: позиція ВС
детальніше
2022-08-04 09:00:00
|
Практика ВС
09.03.2021
Статті
Спочатку фінансова криза 2008 року, а потім і інші події останнього десятиріччя, які мали негативний вплив на економіку України, цілком прогнозовано призвели до збільшення обсягу непрацюючих кредитів майже до половини від загального їх обсягу у банківській сфері за даними НБУ на початок 2020 року. До того ж, зважаючи на той факт, що значна кількість непрацюючих кредитів перейшла з банківської сфери шляхом набуття небанківськими фінансовими установи прав вимоги до боржників неплатоспроможних банків при виведенні банків з ринку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, та не враховується під час розрахунку регулятором, можна цілком обґрунтовано стверджувати, що частка непрацюючих кредитів є вагомим негативним фактором, який справляє негативний вплив як на вартість кредитних ресурсів на внутрішньому ринку України, так і на загальне інвестиційне середовище, у якому вже відчувається суттєвий дисбаланс взаємних прав та обов’язків у площині відношень кредитор-боржник.
На теперішній час, враховуючи проблемні питання стягнення простроченої заборгованості, що пов’язані з наслідками агресивної кредитної політики минулих років, коли стандарти оцінювання платоспроможності позичальників були низькими, а права кредиторів як раніше так і зараз залишаються недостатньо захищеними, створення окремої судової інституції чи палати з питань захисту прав кредиторів на перший погляд мало б справити неабиякий вплив на усунення наявного дисбалансу.
Аналізуючи у сукупності наявні та завершені процеси розгляду судових спорів, які безпосередньо пов’язані із захистом кредиторами своїх майнових прав, що випливають з кредитних договорів, які були укладені у різні періоди часу різними банками та небанківськими установами як з юридичними, так і з фізичними особами, а також тих, що випливають з правочинів, які забезпечують виконання зобов’язань, враховуючи обставини, що обумовлюють задоволення чи відмову у задоволенні позовних вимог кредитора, а також правові позиції, сформовані висновками Верховного Суду, висновками вищих спеціалізованих судів, які існували до його створення, можна побачити, що фактори, які впливають на недостатньо ефективний та несвоєчасний захист прав кредитора знаходяться у площині більш ширшій, ніж здійснення розгляду справи наявними судами або можливий її розгляд спеціалізованим судом, який може бути утворений. Такими факторами, зокрема, є і необхідність відновлення довіри до органів судової влади України перед усіма особами, що звертаються для захисту своїх порушених прав, наявність значного завантаження судів як першої, так і апеляційної та касаційної інстанції, необхідність завершення неодноразово розпочатої судової реформи та, в тому числі, оновлення суддівського корпусу кваліфікованими та доброчесними фахівцями.
Також, при розгляді можливості створення окремої судової установи необхідно враховувати, що створення такого суду буде суперечити нормам розділу VIII Конституції України, якою не передбачено створення особливих судів, при цьому, аналізуючи спеціалізацію судових палат касаційних судів у складі Верховного Суду, можна побачити, що суд касаційної інстанції, як орган відповідальний за формування правових висновків, застосування яких судами є обов’язковим при вирішенні спорів, вже передбачає розподіл палат та відповідно суддів за визначеною спеціалізацією.
Підсумовуючи варто зазначити, що на теперішній час як матеріальне, так і процесуальне законодавство передбачають більш ніж достатню кількість важелів та ефективних правових інструментів, якими може скористатися кредитор при здійснені захисту своїх майнових прав, які пов’язані зі стягненням простроченої заборгованості, а усталена судова практика дозволяє кредиторам визначити чіткі межі та спосіб здійснення захисту своїх прав в судовому порядку, як під час стягнення «звичайного» простроченого споживчого кредиту фізичної особи, так і під час вжиття ним комплексних заходів зі стягнення заборгованості, що є структурованою та пов’язаною складними бізнесовими зв’язками групи суб’єктів господарської діяльності.
Автор
партнер ЮА «Абсолют», адвокат