Верховний суд: Вирішення питання про зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду
детальніше
2024-04-09 17:07:00
|
Практика ВС
23.10.2023
Практика ВС
Обставини справи: товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до суд з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що між ним та відповідачем досягнуто згоди про укладання договору поворотної фінансової допомоги шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача, однак договір у формі єдиного письмового документу не укладався. Відповідачу було перераховано на вказаний рахунок грошові кошти на загальну суму 2 500 000 грн. Впродовж зазначеного періоду у відповідача не було жодних скарг та зауважень щодо виконання ними (позивачем) умов договору. Оскільки умови договору поворотної фінансової допомоги не встановлюють строк повернення коштів, відповідачу була направлена вимога, в якій вимагали в тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги повернути борг. Зазначену вимогу відповідач не отримала, борг не повернула.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив, стягнувши на користь ТОВ суму боргу в розмірі 2 500 000 грн та судовий збір.
Заперечення відповідача щодо відсутності договору позики, судом не приймаються, оскільки стороною позивача надано документи, які підтверджують передачу (перерахування позивачем, отримання відповідачем) грошових коштів з зазначенням призначення платежу - зворотна безвідсоткова фінансова допомога. Суди вирішили, що такі документи відповідно до вимог законодавства є підтвердженням укладення договору позики.
Однак у постанові від 09.08.2023 № 755/16831/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення судів попередніх інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ.
ВС зазначив, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Також колегія суддів ВС вказала, що:
по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику;
законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа;
розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником;
вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов'язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.