Верховний суд: Вирішення питання про зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду
детальніше
2024-04-09 17:07:00
|
Практика ВС
02.10.2023
Практика ВС
Згідно з положеннями ст. 55 КК України у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК України передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи в розбещенні неповнолітніх (ч. 2 ст. 156 КК України).
У цій справі чоловік був засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов’язаною з роботою з дітьми, на строк 3 роки. Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції, зокрема, виключивши з його мотивувальної та резолютивної частини призначення додаткового покарання. Прокурор оскаржив це рішення суду апеляційної інстанції до ККС ВС.
Об’єднана палата ККС ВС скасувала ухвалу апеляційного суду і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зокрема, ОП ККС ВС вказала на необґрунтованість позиції апеляційного суду, який мотивував виключення додаткового покарання тим, що обвинувачений не мав і не має відповідної освіти, пов’язаної з можливістю заняття діяльністю, спрямованою на навчання та виховання дітей, і взагалі є непрацюючим. Втім, на думку ОП ККС ВС, у цьому випадку неповною мірою реалізується превентивна функція вказаного додаткового покарання.
Колегія суддів вважає, що непризначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з навчанням та вихованням дітей, або займатися діяльністю, пов’язаною з роботою з дітьми, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень і не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м’якість.