Верховний суд: Міністерство оборони підлягає залученню до участі у справі про оголошення військовослужбовця померлим як заінтересована особа
детальніше
2024-08-23 17:21:00
|
Практика ВС
31.05.2023
Практика ВС
Позивачка звернулася до суду з позовом щодо оскарження видання і складення містобудівних умов та обмежень у порядку цивільного судочинства, обґрунтовуючи своє право на такий позов тим, що вона проживає поруч із ділянкою, яка планується під забудову, є членом територіальної громади сільського населеного пункту, тож і повноцінним суб’єктом права на врахування її інтересів під час реалізації проєктів містобудівної діяльності та має конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Як правову підставу позову жінка визначила приписи природоохоронного законодавства України.
Найважливіша правова проблема, яку мав вирішити Верховний Суд, зосереджена в питанні визначення права особи на позов у тому разі, якщо її вимоги ґрунтуються на порушенні права на безпечне довкілля.
Основним правовим документом, що регулює право на звернення за захистом прав на безпечне довкілля, є Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція).
У розумінні Орхуської конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об’єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» – громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість у цьому процесі (пункти 4, 5 ст. 2).
Тож Орхуська конвенція містить визначення «зацікавлена громадськість», така громадськість має право звертатися до адміністративних органів та безпосередньо до суду з приводу вирішення питань, що стосуються права на безпечне довкілля.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі застосували надміру формальний підхід у визначенні того, чи є порушеним право чи інтерес позивачки. Така оцінка права на позов повністю не врахувала приписи міжнародного договору, які мають пріоритет над національним законодавством (ст. 9 Конституції України).
Верховний Суд дійшов висновку, що, відмовляючи в позові з тих підстав, що позивачка не довела порушення її прав та інтересів діями відповідача при виданні оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, а отже існування в неї права на позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачка є членом територіальної громади і носієм прав члена цієї територіальної громади, та застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є правила Орхуської конвенції, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному й може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.
Верховний Суд у такому висновку керувався тим, що позови, спрямовані на захист довкілля, мають особливу значущість, тому в питаннях, що є предметом регулювання Орхуської конвенції, суд має зосередитися не на питанні, чи мав позивач звертатися до суду з таким позовом, оскільки громадянин, звертаючись до суду з позовом щодо охорони навколишнього природного середовища, фактично сприяє виконанню своїх повноважень, наданих йому як національним законодавством, так і Орхуською конвенцією. Суду в такій категорії справ належить зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи, і якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.